Лихо людей об'єднало
Сергій Іванович Козлов - начальник Краснодонського районного відділу Головного управління МНС України в Луганській області, підполковник внутрішньої служби. У пожежну охорону прийшов у 1995 році, а до цього був офіцером з бойового управління літальними апаратами. У 1987 році Сергій Іванович опинився в Чорнобилі. Саме там він вперше побачив, що таке робота пожежників, які виконували найскладніші, небезпечніші і відповідальніші завдання з ліквідації наслідків аварії. Тому, коли з розпадом Радянського Союзу встало питання про розформування Керчинської філії Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів, у якому служив Сергій Козлов, сумнівів у тому, куди йти працювати, не залишалося. Повернувшись на батьківщину в м. Краснодон, Сергій Іванович прийшов на службу в пожежну охорону.
У переддень 19-річниці трагедії в Чорнобилі Сергій Козлов знову згадував, як це було…
-У 1987 році я працював у м. Керч, носив погони старшого лейтенанта. 22 лютого на честь дня Радянської Армії у нас проходив святковий стройовий огляд. А після заходу мене покликав командир і сказав: "Дві години даю тобі на збори, і потрібно відправлятися в Чорнобиль". Я поставився до цього, як до наказу, який треба виконувати беззаперечно. Про небезпеку тоді навіть не думав.
- Як довго Ви пробули в Чорнобилі і яку роботу там виконували?
- З лютого по березень на мене покладалися обов'язки керівника ближньої зони з керування повітряними судами, що знаходилися в 30-кілометровій зоні. Моя задача полягала в тому, щоб управляти всіма повітряними судами, включаючи літаки і гелікоптери, забезпечувати їхню безпеку, щоб не було зіткнень та інших аварій. Але все ж таки я вважаю, що моя робота в Чорнобилі була не настільки небезпечною, як робота пожежників. Коли я проїжджав повз кладовища техніки, замислювався про те, що хтось же виконував цю роботу. Якщо чесно, то я був вражений мужністю і самопожертвою пожежників.
- Багато пожежників, що побували в Чорнобилі, розповідають про гігантські яблука, гриби, рибу і т.д. А що Вас найбільш здивувало під час перебування в зоні ЧАЕС?
- Оскільки ми працювали в Чорнобилі взимку, ніяких особливих рослинних дивовижностей я не бачив. Але мені здавалося, що кішки там занадто чорні були, і таке враження складалося, що вони рухалися якось дуже повільно. Як потім говорили, тварини, можливо, радіації нахапалися. А взагалі, те, що це мертве місто, відчувалося в усьому. Врізався в пам'ять один епізод, здавалося б, дрібненький. Зайшов я в телефонну будку зателефонувати батькам, а там на стіні видряпано строчку з російської пісні: "Уеду срочно я из этих мест". Такий чорний гумор ще більше підкреслював трагізм ситуації.
- Розкажіть, як був обладнаний Ваш побут під час роботи в Чорнобилі і які заходи приймалися для збереження здоров'я ліквідаторів?
- Ми жили в так званих "залізних бочках", умивалися мінеральною водою, пили тільки "мінералку". В одній кімнаті зі мною жив лікар, він щодня давав нам по шматочку цукру-рафінаду, на який капав трохи крапель йоду. Це був порятунок від поразки радіацією щитовидної залози. А взагалі, нам було легше, ніж тим, хто працював влітку, тому що ми не зіштовхувалися з пилом. Адже найгірше - це радіоактивний пил. А під час нашого перебування в небезпечній зоні мороз стояв під 30 градусів.
- Як Ви вважаєте, чи змінюється психологія людини, коли вона попадає в таке небезпечне місце, як Чорнобиль?
- Мені здається, що це дійсно так. Нікому не доводилося нагадувати, що, як і коли робити. Кожний по совісті і з повною самовіддачею займався своєю справою. Порядок був ідеальний. Напевно, загальне лихо справді об'єднує людей.
Алевтина Нетребенко, заступник начальника ЦП ГУ МYСУ в Луганській області