Пам'яті жити вічно
19 років виповнюється з дня страшної трагедії, що потрясла не тільки жителів України, але й увесь світ. По визнанню всіх екологічних і правозахисних співтовариств Землі, катастрофа на Чорнобильській АЕС є самою великою техногенною катастрофою 20 століття.
Говорять, що від аварії на ЧАЕС постраждало 3 мільйони 200 тисяч людей, серед яких більше 1 мільйона дітей. Наслідки трагедії могли б бути ще жахливішими, якби не самовіддана праця ліквідаторів.
І першими, хто вступив у боротьбу з вогнищем смертоносної радіації, були працівники пожежної охорони. Ціною титанічних зусиль, мужні вогнеборці не тільки приборкали стихію, але і не дали їй поширитися на інші енергоблоки, що призвело б до непередбачених наслідків.
Одним з перших учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи став сєвєродончанин ВАСИЛЬЄВ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ.
- Олександре Володимировичу, розкажіть трохи про себе.
- Я народився в 1960 році в місті Сєвєродонецьк і до армії працював в державному інституті азотної промисловості слюсарем з ремонту апаратного устаткування. У квітні 1979 року був покликаний у ряди Збройних сил СРСР, служив у південній групі військ в місті Естергом (Угорщина) на посаді водія. Після демобілізації в 1981 році влаштувався на роботу в пожежну охорону. Працював водієм у СДПЧ-20 з охорони міста Лисичанська, у 1983 році перевівся в СДПЧ-25 м. Сєвєродонецька.
- Розкажіть про те, як Ви потрапили на Чорнобильську АЕС.
- 4 червня 1986 року в складі зведеного загону від Луганського гарнізону пожежної охорони я був спрямований на ЧАЕС. На самій станції знаходився з 10 по 13 червня і займався відкачкою з реактора так званої "важкої" води. Після повернення додому я написав рапорт із проханням направити мене для подальшого несення служби у ВПЧ-2 з охорони Чорнобильської АЕС. З 20 листопаду 1988 року по 20 травня 1989 року я знаходився на ЧАЕС у посаді водія ВПЧ-2. За час несення цієї служби я брав участь у гасінні покинутих селищ, торфовищ і лісових масивів. Після повернення з Чорнобиля працював у СДПЧ-25, а з 1 червня 2000 року вийшов на пенсію по вислузі років.
- Які найбільш яскраві враження у Вас залишилися про службу на ЧАЕС?
- Дуже гарні спогади в мене про людей, з якими я ніс службу на ЧАЕС. Це був дружний колектив з високим рівнем взаємовиручки. З Луганської області нас було на ЧАЕС 4 чоловіки, і дотепер ми підтримуємо взаємини, дружимо родинами. На все життя я запам'ятав "Рудий ліс", яким оточена Чорнобильська АЕС, і особливо так звану "сосну героїв". Це величезна сосна, що росла між м. Прип'ять і ЧАЕС, і на якій під час Великої Вітчизняної війни німці вішали партизанів. Дерево давно висохло, але навіть при вирубці "рудого лісу" робітники залишили "сосну героїв" недоторканою.
- А які найважчі спогади у Вас залишилися про службу на станції?
- Моторошне враження було від міста Прип'ять. Коли ми їхали з Чорнобиля, у місті нічого не змінилося. Так само лежали в пісочниці дитячі іграшки, на балконах висіла білизна. І місто стояло все зелене. Було дивно тихо, подекуди літали голуби, і навіть кричав півень. Тільки от людей не було... Красивіше, молоде місто, сучасні будинки, магазини - і все це було "мертвим".
Сьогодні Олександр Володимирович Васильєв живе в місті Сєвєродонецьк, працює начальником караулу з охорони заводу нестандартизованого хімічного обладнання, та сам виховує 6-річного сина. І немає сумнівів, що хлопчик виросте справжнім чоловіком, таким же мужнім і сильним, як і його батько.
Олег Дрозденко, інспектор ЦП ГУ МНС України в Луганській області