Спогади ліквідатора

Фотокартка Кривопуска О.В.

Третього травня 1986 року більш, ніж кілометрова колона зведеного загону пожежної охорони Чернігівської області здійснила нічний марш і опівночі розташувалася на околиці селища Іванків Київської області. У цей день частина підрозділів уже приступила до виконання завдань по дезактивації техніки та особового складу на пункті дезактивації МВС "Білі Берізки".

Пожежники виконували дезактиваційні роботи як на території самої станції, так і в населених пунктах зони відчуження, охороняли території від пожеж. З 3 по 11 травня вони здійснювали дезактивацію площі під майбутню закладку фундаменту "саркофага" та прилеглої території. Особливо небезпечним завданням в цей час було нанесення плівки летаксола на покриття та стіни третього і четвертого енергоблоків. Це зумовлювалося тим, що роботи виконувалися на значній висоті, де практично неможливо було заміряти рівні забруднення, оскільки пожежники постійно пересувалися. Рівень забруднення на покрівлі коливався від 10-15 рентген в одному місці і сягав до сотень в іншому, в залежності від того, куди потрапили викиди із зруйнованого реактора.

У зв'язку з тим, що під час гасіння пожежі, проведення дезактиваційних робіт та з інших причин під реакторним простором накопичилася велика кількість води, існувала загроза з'єднання її з активною зоною реактора, що призвело б до наслідків, які важко передбачити.

Були випадки, коли спалювали забруднений одяг та інше майно, не розуміючи, що з димом у повітря викидаються радіовипромінюючі елементи, що призводить до ще більшого забруднення території та їх розносу на великі відстані.

Крім зведеного загону, в роботах по ліквідації наслідків аварії брав участь ще один підрозділ пожежної охорони з Чернігівської області. У першій половині травня були дні, коли на території АЕС та навколо неї, крім червоних пожежних машин та гелікоптерів у небі, не було нікого.

Як правило, вже о 7 годині ранку у супроводі бронетранспортера хімічних військ колона пожежних автомобілів виїжджала з табору Оране і прямувала до Чорнобиля, де заправляла цистерни розплавленим летаксолом і далі прямувала на об'єкти ЧАЕС, у порт Прип'ять. Особовий склад мав у своєму розпорядженні індивідуальні дозиметри, але вони були недосконалі, в одному і тому ж місці показували різні рівні із значними розбіжностями. 15-16 травня в розташування батальйону прибув представник військової прокуратури Київського військового округу, котрий, вивчивши журнал обліку опромінення, погрожував трибуналом за отримання доз більше 25 рентген. Повіз журнали у столицю, але наступного дня їх повернули, і більше аналогічних питань не виникало. Мабуть, там запопадливому офіцеру підказали "не лізти", а ліквідатори отримали номерні індивідуальні дозиметри-накопичувачі. Однак показник із них можна було зняти, лише здавши у бригаду, сам себе ніхто не міг контролювати. Важко сказати, жартома чи всерйоз пожежний батальйон у зоні прозвали батальйоном "смертників".

Поруч працювала бригада хімічних військ. Розташування обох підрозділів було суміжним. Люди між собою спілкувались, і стало зрозуміло, що ці підрозділи живуть у різних світових вимірах. Військовозобов'язані запасу МО харчуються на втричі більшу суму, ніж пожежні. Назрівало невдоволення особового складу: "Мабуть, ми справді батальйон смертників!"

Зрештою, працювати на спеціальних агрегатах стало нікому. 130 чоловік відправлено в шпиталь до м. Києва з дозою опромінення більше 25 рентген. Проаналізувавши ситуацію, я, як начальник відділення військово-мобілізаційної роботи та ЦО Чернігівського обласного відділу пожежної охорони, доповів про все представнику Головного управління пожежної охорони МВС СРСР підполковнику В. М. Максимчуку та представнику Управління пожежної охорони МВС УРСР, підполковнику Ф.Ф. Коваленку. (На жаль, обидва вже покійні). Під час зустрічі був вироблений конкретний план щодо ліквідації непорозумінь.

19 травня 1986 року особовому складу підрозділу були видані всі необхідні кошти. Почалось повноцінне харчування та матеріальне забезпечення. Соціальну напругу було знято. В цей же день на заміну особового складу, котрий вибув за радіаційними показниками, із Чернігова прибуло поповнення. З цього дня підрозділ очолив майор запасу А.В.Лановенчик.

З 20 травня знову почали дезактивацію об'єктів АЕС, баштових кранів річкового порту Прип'ять та інших населених пунктів, а також доріг, де проходили транспортні маршрути. Щоб виконати роботи, керівництво хімічними військами міноборони на чолі з генерал-полковником Пікаловим, не рахувалося ні з якими жертвами. Пожежних використовували у найбільш небезпечних роботах аж до зняття радіоактивного грунту та завантаження його в контейнери. Це призводило до опромінення великими дозами, внаслідок чого люди ставали непридатними до роботи за спеціальністю.

23 травня в кабельних тунелях третього енергоблоку виникла пожежа. У її гасінні взяли участь більше сотні пожежних з різних областей. Пожежні Чернігівського батальйону були в бойовому резерві біля станції. Багато з них одержали невиправдано великі дози опромінення. Однак керівництво МО і надалі віддавало накази виконувати роботи будь-якою ціною. А це свідчило про те, що ні в якому разі не слід допускати підпорядкування підрозділів одного відомства іншому в частковому варіанті. Тим більше, що дезактиваційні роботи на великих площах могли зробити і зробили тільки пожежні підрозділи. Більше того, гелікоптерами з бази неподалік Чорнобиля були доставлені на АЕС курсанти Львівського та Харківського пожежно-технічних училищ МВС УРСР, які очистили майданчики вентиляційної труби, де було піднято прапор після спорудження "саркофагу".

Генералу Пікалову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а більш як 20 курсантів названих училищ роками добивались визнання статусу учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Адже ліквідатором визнавалася особа, яка брала участь в цих роботах більше п'яти днів з 1 липня 1986 року. Курсанти ж були тільки два дні. Але скільки ж рентгенів вони отримали на цих майданчиках! Перед виконанням небезпечних робіт, високоповажні особи обнімали юнаків та запевняли в нагородженнях як мінімум орденами Червоної Зірки, а нагородили медалями "За відвагу на пожежі". На більше не вистачило квоти...

З 343-х працівників пожежної охорони Чернігівщини, які брали участь у ліквідації наслідків Аварії на ЧАЕС, 7 було нагороджено медаллю "За трудову доблесть", а 35 - "За відвагу на пожежі".