Світ, урятований у горнилі Чорнобиля 24 роки тому когортою мужніх і самовідданих людей, до котрих належить і Віталій Бортов, продовжується у неповторності кожного нового дня

З кожним роком, що минає, даленіє за зимами та веснами трагічна ніч 26 квітня 1986 року аварії на Чорнобильській АЕС, техногенної катастрофи, котра зруйнувала мирний плин життя багатьох мешканців квітучого Полісся, змусивши їх змінити рідні домівки на непросту долю переселенців. Але саме ця подія продемонструвала світові і безмежну мужність наших людей, їх відданість своєму професійному та громадському обов’язку, беззастережну готовність ціною власного здоров’я, а то й життя, захистити людство від найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття. І скільки б часу не минуло з тієї трагічної вікопомної дати, незгасною і нев’янучою залишатиметься пам’ять великої вдячності прийдешніх поколінь. Одним із тих, хто пройшов горнило Чорнобиля, з честю пронісши у серці любов до Батьківщини та вірність своєму професійному обов’язку, є і полковник у відставці Віталій Геннадійович Бортов, чиє життя пов’язане зі службою у пожежній охороні Івано-Франківської області... Після закінчення середньої школи в обласному центрі для юного Віталія Бортова не було проблем із вибором майбутнього фаху. Захоплення фізикою, математикою, багаторічні активні заняття у радіогуртку ДОСААФу практично визначили його вибір. Та й долі було завгодно, щоб молодий та енергійний випускник став курсантом Орловського вищого військово-командного училища зв’язку, певною мірою продовжуючи військову кар’єру свого батька, тодішнього працівника органів внутрішніх справ. 1974 року, закінчивши училище з відзнакою, лейтенант внутрішньої служби направляється інженером відділу зв’язку в обласне УВС, а з 1976 року – інженер зв’язку відділу пожежної охорони. З вдячністю згадує Віталій Геннадійович своїх перших наставників, зокрема Володимира Леонтійовича Карпенка, у котрого багато чому навчився: саме цей неоцінений досвід став запорукою подальших професійних досягнень...

Набат Чорнобиля вдарив несподівано, накривши своїм чорним крилом життя багатьох мешканців країни. На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за покликом серця приборкувати смертоносну радіоактивну стихію у складі батальйону протипожежної служби області одним із дванадцяти кадрових офіцерів вирушив і капітан служби цивільного захисту Віталій Бортов. Шлях від Новиці Калуського району, де початково дислокувався батальйон, до села Оране Іванківського району під Чорнобилем був подоланий менш ніж за добу, і вже 17 липня 1986 року всіх бійців батальйону зустріла обпалена ядерною стихією поліська земля. Свій перший виїзд на зруйновану Чорнобильську АЕС Віталій Геннадійович пам’ятає, наче він відбувався вчора: пам’ять професіонала зафіксувала найменші деталі – й обриси знищеного вибухом реактора, і маршрут слідування, і чисте, напоєне спекотним літом, повітря. Найбільше вразила невідповідність між безлюдними, полишеними поспіхом квартирами багатоповерхових будинків, та розвішаною на балконах білизною, яка легко гойдалася від вітру. За інших обставин вона свідчила б про затишок та мирний узвичаєний плин життя багатьох людей, але на тлі покинутого його мешканцями міста, виглядала беззахисним символом зруйнованого спокою. На станції працювали по вісім годин, виконуючи відповідальну і важливу роботу – дезактивацію приміщень та обладнання і забезпечення безперебійної роботи насосів та стрічкового транспортера, які подавали бетонний розчин на спорудження саркофагу. Радіаційному забрудненню та великим фізичним навантаженням особовий склад протиставив почуття високого громадянського обов’язку та чітке професійне виконання всіх завдань. Віталій Геннадійович, як начальник служби зв’язку, відповідав також за забезпечення зв’язку з київським керівництвом та з керівниками протипожежної служби республіки. Його вміння та навички знайшли своє застосування і в ще одній важливій та відповідальній сфері – службі дозиметричного контролю. Організувавши навчання групи хіміків-дозиметристів та атестувавши їх на право допуску до самостійної роботи, його група здійснювала радіаційну розвідку на території станції та нагляд за отриманими дозами. Згадує Віталій Геннадійович проведений там серед дозиметристів конкурс професійної майстерності, переможцем якого він став. І додає, що це було б дивним, якби він, їх наставник і керівник не володів досконало даним предметом. Розповідаючи про Чорнобиль та його 30-кілометрову зону, Віталій Бортов зазначає, що місця там неймовірно красиві і живописні. Ліси, повні білих грибів та соковитих ягід, сади, дерева яких буквально вгиналися від багатого врожаю яблук та груш, це все за мить стало отруйним і смертельно небезпечним і з цим також було важко змиритися. Особливо це відчувалося під час виїздів на гасіння пожеж у тридцятикілометровій зоні – у те спекотне літо часто горіли ліси і спалахували полишені напризволяще хати та господарські споруди у довколишніх селах. Робота з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС тривала 48 діб, по 3 вересня, цей час минув швидко і продуктивно, вдалося багато зробити, змінімізувавши наслідки катастрофи та створивши надійний щит захисту від радіоактивної небезпеки. Відтепер ця непроста, сповнена мужності та самопожертви, сторінка біографії залишалася в пам’яті, в грамотах та нагородах. Зокрема, це і медаль «За відвагу на пожежі», знак «Кращий працівник пожежної охорони», знак «За бездоганну службу».

Після повернення з Чорнобиля на Віталія Геннадійовича у рідному відділі пожежної охорони чекала приємна подія – присвоєння звання «майор внутрішньої служби», у 1991 році він стає начальником центру автоматизованих систем управління. У 1997 році підполковником служби цивільного захисту йде на заслужений відпочинок. Але життя тривало, повний сил та багаторічного професійного досвіду, Віталій Бортов знаходить застосування своїм знанням та вмінням в управлінні податкової міліції державної податкової адміністрації області. І в 2002 році полковником податкової міліції з посади заступника начальника управління податкової міліції закінчує службу у цій структурі. Але, не піддаючись невпинному плину років, відразу знаходить нове застосування своїй життєвій енергії, стаючи начальником Івано-Франківської філії українського державного центру радіочастот й успішно виконує свої обов’язки на цій відповідальній посаді. Великою радістю для Віталія Геннадійовича є його родина. Дружина – Галина Михайлівна – котра також понад два десятки років пропрацювала у пожежній охороні області, син Андрій – успішний менеджер готельного бізнесу у Римі, донька Ірина, котра, наслідуючи приклад батька, стала радіоінженером однієї з телефонно-телеграфних станцій Івано-Франківська. Підростає внук Віталій – дідусева гордість та надія. А це означає, що життя країни, врятоване 24 роки тому когортою мужніх і самовідданих людей, до котрих належить і Віталій Геннадійович Бортов, продовжується в усій своїй красі і в неповторності кожного нового дня...

Марія Микицей

Головне управління МНС в Івано-Франківській області.